Їли-їли ми тефтелі...

Минулого тижня приготував вечерю для всієї родини. Брат був в гостях і знімав весь процес. Чесно кажучи, викладати не хотів, дуже вже примітивно. Але, товариш Полковнег погрозив офіцерським пальцем і я, як звичайний лейтенантишка сказав - «є!» (І поїв! прим. Polkovnega)
Взяв 700 грам меленого курячого філе. Натер на крупній тертці середню цибулину і додав до фаршу. Поперчил, посолив і став катати тефтелі-котлети розміром з кульку для пінг-понгу, кладучи їх на дошку, посипану борошном і обвалюючи в неї.

Смажив їх на рослинній олії, приблизно хвилини по 2-3 на кожній стороні. Потрібно було створити рум'яну скоринку, але не выжаривать до сухості, так як стояла додаткова теплова обробка.

Як казав Іван Дулін: «ось воно че, Михалич...»:

А далі... хотів для соусу лука посмажити, а його більше немає...ну і... з ним!
Взяв керамічний горщик-каструлю і вилив півлітра 15% сметани. Посолив, поперчил, кинув трошки сушеного халапеньо, ч.л. меленого коріандру і розтер пальцями дрібку зіри.

Поставив на маленький вогонь під кришку хвилин на 20.
Паралельно прокалил в казані гречку, залив водою, зварив. Спек сині і перці. Зробив ікру.
У гарячу (від овочів) духовку поставив відкритий горщик з тюфтельками при 180* хвилин на 15. За 5 хвилин до готовності вмешал підлога пучка дрібнонарізаною петрушки.
Вийшло якось так:

Подавав тефтелі з гречкою та ікрою з «синіх». Соус вийшов средневязкой консистенції і його було багато, чого я, власне, і домагався, бо як говорить народна мудрість: «кашу соусом не зіпсуєш».

Приємного!
Дітородний Одесит.

це був: Курячі тефтелі з кашею